Учительський день

   29 вересня наша школа, немов за помахом чарівної палички, перетворилася на місце, де дітей вчать не вчителі, а учні. За великі вчительські столи сіли випускники.

     З самого ранку учительську заповнювали щасливі новоспечені вчителі. Історики, філологи, біологи, фізики, хіміки, математики, інформатики – всі усміхнені і вже не можуть дочекатись, коли зайдуть в клас і розпочнуть урок. Хтось фотографується, метушиться, повторює конспект, хтось став класним керівником і зараз знайомиться з новим класом, проводить інструктаж. І ось, настала 8:15, продзвенів дзвінок і учительська опустіла. Всі метушливо поспішали до потрібних аудиторій проводити перший в житті свій власний урок.

   Після першого уроку всі знову збираються в учительській, діляться враженнями, беруть нові книги, конспекти, матеріали. Кожної перерви новоспечені вчителі чергували на коридорах, вгамовуючи шибеників і хуліганів. Так минав урок за уроком.

     Та під кінець посмішки згасли, замість іскри цікавості з’явилася втома, а такі легкі конспекти стали таким важким тягарем. М’який вчительський стілець перетворився на справжнє спасіння для втомлених ніг. А від болю в горлі могла врятувати тільки гаряча кава.

   На сьомому уроці знесилені випускник ділилися враженнями. За стільки років у наші голови прийшло розуміння, якого не було раніше. Так багато років ми провчилися в цій школі, і жодного дня серйозно не задумувались над важкою вчительською долею.

    Сині стіни учительської вислуховували наші скарги на біль в горлі та ногах, на неслухняних учнів і просто шибеників, які вирішили, що сьогодні їм все можна. День тому ми сиділи за партами і дивилися на вчителя зі своїх звичних учнівських крісел, а зараз стоїмо на його місці і ніяковіємо під поглядами ще таких маленьких, повних цікавості облич. Можна сказати, вівці приміряли шкуру пастуха. В такі моменти, розумієш, що життя вчителя - це не тільки букети квітів на свята, а й втома і купа зошитів, що потрібно перевіряти до пізньої ночі. На щастя, нас така участь оминула.

     Постійний гамір виснажив всіх. Знесилені, видавивши останні посмішки для загального фото, випускники попрямували додому. У голові постійно крутилася думка: «А це ж лише один день».  І нам вистачило цього дня, щоб зрозуміти, як важко вчителям щодня з усмішкою заходити в клас і не показувати тієї втоми, що приходить з їхньою титанічною роботою.

     Тепер ми більше ніколи не будемо такими, як раніше. І навіть вчорашні хулігани, а сьогоднішні вчителі завтра будуть слухняними учнями, знаючи, як їхня поведінка ускладнює і без того важкий учительський день. Кожен урок ніс нам нові сюрпризи, новий досвід. Ми стали ще більше поважати працю наших учителів. Багато переосмислили і зробили висновки. Можливо, хтось тільки загорівся бажанням стати вчителем, а хтось подивився на омріяну професію з усіх сторін.

    Хто зараз читає цю статтю, напевно, думає, що все тут перебільшено, адже школа без учителів, скорочені уроки – це ж так класно! Але водночас на наші плечі чи не вперше лягла така велика відповідальність. Ми впорались з одним учительським днем, і стали ще більше цінувати наших викладачів.

Дякуємо за терпіння. З Днем Учителя!