Як швидко плине час. Ще вчора мріяли про випускний вечір, малювали плани на майбутнє, а сьогодні - вже 30 років, як покинули стіни рідної школи.

       Вони зустрілися для того, щоб поринути спогадами у минуле, пригадати шкільні будні, розповісти один одному про сьогодення.

        Поруч, як і колись, перша вчителька, така  ж красива і стильна, розумна і любляча, вона знає і пам’ятає про них все. Вони давно стали для неї не просто учнями, а власними дітьми,  за яких  вона вболіває , якими не перестає цікавитися і донині.

        У школи немає бувших учнів, їхній веселий сміх , емоції і до сьогодні зберігають її стіни, а дерева - свідки потаємних мрій, бажань, перших поцілунків, надійно оберігають їх у своїх кронах.

Вже далеко позаду весна,

Яка з школи в життя проводжала,

Та лишилася пісня привітна й сумна

Скрипка наче ридала й співала.

Вас чекали простори земні,

Вас манили  незвідані далі.

Вам бажали добра вчителі,

А в очах застигали печалі.

Та пішли на зорі ви у путь

Підкоряти науки глибини,

А літа все ідуть і ідуть,

Переходять секунди й години.

Літа, мов ріки, веснами пливуть,

Їм вороття не буде більш ніколи.

Торуючи у завтра світлу путь,

Не забудьте ви ніде своєї школи.