***
Суспільство вже в ніщо не вірить,
Не треба їм ані кохання, ані мрій,
Не треба їм красиві вірші,
Не треба їм приємних слів.
І що ж ми вимагаємо від люду:
Добра чи справедливості, а, може, честі?
Та марно вимагати щось від люду,
Бо вже байдужість заполонила їхнє серце.
І все ж надіємось на краще,
Ми вже живемо у ілюзіях, у снах,
І ми не бачимо реальність,
Тому що вона вб’є всіх нас!
٭٭٭٭٭
Ми живемо у важкі часи,
Коли не віримо ні брату, ані другу,
Коли кохання продаємо без ціни,
Коли вже не вражають скрипки звуки.
Ми живемо у часи війни,
Та все одно ми не навчились цінувати.
Кохання, дружбу, рідних і близьких
Ми зраджуємо, нам на все начхати.
Таке життя – у цьому парадокс:
Заради миру йдуть всі воювати.
Проте війна не тільки на полях,
Вона руйнує душі разом з нами.
Та все ж плануємо ми кожен день
І віримо у кращу долю.
Ми не здамося ворогам,
Ми з вірою ідем до перемоги!
Автор: Мельник Надія
٭٭٭٭٭
Навіщо
Так глибоко раниш ?..
Навічно
Він засне в бою.
Не треба…
Я прошу у неба,
І життя за мир я віддаю…
А ти життя його калічиш.
Мовчи…
Обіцянки твої пусті.
То ти не маєш гордості та честі.
А я…
Поплачу тихо на могилі
І розкажу,
Як він героєм став,
Та покажу того,
Хто у труну поклав.
٭٭٭٭٭
Мої батьки…
Моя найнеймовірніша родина!
Дякую за те, що я така.
Можливо, неслухняна я була дитина,
Дуже вже буваю говірка.
Можливо, я сказала щось не те,
Чи, може, я зробила щось не так,
Вибачте мені, прошу, за все,
Не хотіла, щоб вийшло все отак.
І брат мій…
Дуже вже люблю його!
Такого, як він,
Немає в жодного!
Звичайно ж, маму я люблю,
Вона у мене найчарівніша у світі!
За життя їй красно дякую,
Ми з братом – її кохані діти.
А тато у мене най-найкращий,
Такого ви не знайдете ніде!
Руки в нього золоті, він роботящий,
Як вийде, всі знають, хто іде.
Дякую я ще раз Вам, родино,
За те, що Ви є, і за те, що я,
І за те, що в гіркую годину
Ви нагадуєте, що в мене є сім’я!
Автор: Хутка Тетяна
Поліський край
У лісі барвінок квітне,
У гаю соловейко наш співа.
І краса природи не зблідне,
Бо все це огортає неба синява.
Цвітуть ромашки і червоні маки,
Росте у лісі й сон-трава.
Не хочу краю іншого я знати -
Запала в душу рідна сторона.
Тут птахи зранку і до ночі будуть нам співати,
А потім знову з ночі до рання.
І хочеться днями по лісах гуляти,
Розводячи долонями гілля.
У лісах завжди спокійно й тихо,
Стежки огортає шовкова трава,
А в рідній хаті не зачепить лихо,
Бо тут панує сила лиш добра.
Автор: Мамчич Катерина
٭٭٭٭٭
Перший раз - у перший клас!
Вже й для мене настав цей час.
Вже не маленька я дитина:
У школі вчитися
Прийшла й моя година.
Старатись буду дуже сильно,
І вчитимуся тільки «на відмінно».
Ось портфелик я складаю,
Що покласти – чудово знаю:
Книгу, зошит, олівець.
Мама каже: «Молодець!
І щоденник ти візьми,
Оцінки ж ставити куди?»
На уроки я прямую,
І, звичайно, не сумую,
Бо навчатись треба всім.
Без знань ти не збудуєш дім,
Без знань не будеш мандрувати,
Й не будеш вміло працювати,
Не вмітимеш і книги прочитати,
Твір не зумієш написати.
То ж усе я буду вчити,
Щоб уміти все робити!
٭٭٭٭٭
Літні канікули
Останній дзвоник пролунав,
Веселі ігри нагадав.
Біжімо, друзі, у зелений гай,
Пограємо в «Наздоганяй!».
Ходімо ж, друзі, у садок
Та поїмо смачних грушок.
Ходімо, друзі, ми на річку
Та покупаємось в водичці.
Провідаю я ще бабусю,
Мою старенькую Марусю.
Давненько я не бачила село,
Давненько вже мене там не було…
Ось і канікули кінчаються,
І вже уроки починаються.
Вже Перший дзвоник пролунав,
Усі знання нам нагадав.
Наступного літа чекатимемо
І знову усі весело гратимемо!
Ви нагадуєте,що в мене є сім’я!
Автор: Петрина Катерина
Добрий вечір, незнайомцю мій, солдате,
Чи спокійні ночі на війні?
Чи вдається вам хоч трішечки поспати?
Чи палає світ весь у вогні?
Тут у нас, на заході Вкраїни,
Прокидається після зими земля…
Обіцяй мені, що не загинеш,
Бо ж тебе чекає вся рідня.
Може, тато, чи старенька мати,
Чи дружина й донечка твоя…
Повертайся із війни, солдате,
Бо тебе чекає Україна вся!
Автор: Кубай Роман
Україна
Мила моя, що з тобою?
Серце ледве б’ється.
Що за кат знущався з тебе?
Ще й так безсердечно?
Що з тобою, моя ненько?
Боляче дивитись.
Хочеться крізь землю
У безодню провалитись.
Ми з тобою, моя рідна,
Не дамо втопитись,
В морі з крові власної
За мить розчинитись!
Україно, мати наша,
Поранена й розбита,
Як зцілити твої рани,
Розбиті ворогами?
Схід…Війна…Криваві хмари…
Весь народ, немов примари…
Вороги тебе жорстоко,
Як Христа, розпинали…
Ми з тобою, Україно,
Твоя опора і надія,
Не дамо перед ворогом
Тобі стати на коліна!
За волю, кращу долю,
Будемо йти до кінця,
Навіть якщо рідним прийдеться
Нести до могили вінця…
Автор: Нагорна Катерина
***
Сніжок летить і стелиться,
На вулиці хурделиця,
На вікнах візерунки,
Мальовані малюнки.
В будинку тепла грубка,
На дворі біла шубка.
Сніжок усе кружляє
І землю огортає.
Дорога білосніжна,
Сніжинка ніжна-ніжна,
І стріхи в біле вкриті,
Неначе з шовку зшиті.
Усе таке чудове,
І хоч не кольорове,
А тільки біле-біле
Красиве й миле-миле!
Автор: Хондока Валентина
٭٭٭٭٭
Душа рветься у бій,
Бо вражий черевик
Топче землю рідну,
І солдатський стрій
Бореться до загину
За спокій, за Україну,
За мирне небо,
За рідних і близьких.
Матері чекають синів з війни,
Надіються зустрітися вони.
Тьма незгасна і болюча
Забирає в матері дитя
І тягне у свій світ,
До темряви, до смерті,
Обриваючи життя ні в чім
Невинного солдата.
٭٭٭٭٭
Прийшла темна нічка у село
І їй стало весело.
Тихо діток присипала
Та тихесенько співала:
- Ой люлі, ой люля,
Буде спати дитиночка моя,
Буде спати, виростати
Батьків своїх звеселяти.
Автор: Бабчанік Катерина
٭٭٭٭٭
Птахи летять
Весну стрічати.
Чого летять?
Домівку мати
Та Україні спів дарувати.
Неба синього блакить
Променем сонця
Дорогу освітить.
Це їхня рідна сторона,
Чекає їх давно вона!
- Тьох-тьох-тьох!
- Цвірінь-цвірінь!-
Дзвеніли голосочки вдалечінь.
Це їх улюблена земля,
Де весна-красна розцвіла.
До України линуть,
І до садів, і до лісів,
А хвилі рік все плинуть,
Дорогу вказуючи для птахів.
Птахи летять на Україну
Рідний край вітати,
Туди, де світ вони зустріли,
І де навчилися літати.
Туди, де калини цвіт цвіте,
Туди, де ріка Дніпро тече,
Де верби у воді стоять
І свої віти розкидають,
Де трави уночі шумлять,
Де ліси світанок зустрічають.
٭٭٭٭٭
Україна
Немає кращої країни,
Де ти родився і живеш,
Люблю свою я Україну,
Де солов’їний спів луна без меж!
Тут усе мені знайоме й рідне:
Блакитне небо, сонце світле,
Золотисте поле, мов безмежне море.
Тут калина, тут верба
Віти в воду опуска.
Тут усе таке красиве,
Найрідніше, серцю миле!
Автор: Кужіль Ольга
| 
Наверх