Володимирецька ЗОШ І-ІІІ ст. №1

Меню сайту
Годинник
Міні - чат
Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
Життя сайту
Головна » Статті » Мої статті

Квиток до Польщі - за фотографію

   Зовсім скоро у свою першу закордонну освітню подорож вирушить 11-класниця нашої школи Валя Дубік.

   Такою стане для дівчини нагорода за перемогу у ІІ Всеукраїнському конкурсі «Моя професія – на фото», в якому вона виборола ІІІ місце. І хоча Валі лише 16, завдяки захопленню фотографією вона вже потрохи підзаробляє.

   А ще легко володіє професіоналізмами – специфічною термінологією, від якої інколи у голові творяться чудні речі: їх тобі говорять, а розум каже «мимо». Власне, цю дівчину ніхто не силував завчати ці слова. Каже, все саме собою. І все тому, що дуже подобається те, що робить.

    Його величність Випадок

   З нього все і почалося – з випадку. За словами Валі, як і всі дівчатка, вона любила фотографуватись. Аж тут одного чудового дня Валиному татові подарували фотоапарат – цікавий, з різноманітними функціями й ефектами. Звичайно, дівчина про це ще не знала. Але тато нечасто користувався подарунком, тож, користуючись моментом, вирішила зробити кілька «атмосферних» світлин. Звісно, своїх. Бо кому не хочеться мати у домашньому альбомі натхненну фотографію, аби потім втішатися схвальними компліментами?

    – Відтак і подрузі схотілося гарних фото. Попросила пофотографувати. Ото й був момент, коли я збагнула своє захоплення, – розповідає Валя.

   Перші заробітки

    Цікавість до фотографії у Валі з’явилась ще у сьомому класі, всерйоз же почала вивчати це багатокомпонентне мистецтво через років два. Але саме семикласницею Валя зрозуміла, що таке заробіток на творчості. І, як часто буває у талановитих людей, то був заробіток на зовсім іншому вмінні.

   – Шість років у музичній школі я вчилася грі на бандурі. Звісно, часто виступала на різних мистецьких заходах. А того разу була презентація нової книги у бібліотеці, – пригадує дівчина.

     – Я теж мала там виступити на зі своїм музичним номером. Це й зробила. Але яким був мій подив, коли після виступу до мене підійшли і вручили… тисячу гривень! Я навіть не збагнула, що й до чого. Не знала й того, що робити з цими грішми. А головне – не розуміла, що то кошти, які зароблені простим виступом!

    Та вже тоді одне захоплення підживило інше, бо отриманий за виступ гонорар Валя потратила не на витребеньки, а вклала у глобальніше захоплення – фотографію. Тоді вона купила футляр для фотоапарата, а решту відклала, щоб купити хороший фотооб’єктив.

   За перші фотографії Валя отримувала найтеплішу винагороду – дружнє «спасибі», солодощі та запрошення на чай. Певно, то було щось взаємодоповнююче, бо першими «замовниками» стали родичі та друзі. Кожний отримував приємні світлини, а Валя ж – практичний досвід у додачу до шоколадних подяк. Нині дівчина з усмішкою згадує всі ті «заробітки» солодощами, проте розуміє й ціну здобутого тоді досвіду.

   – Час від часу почала я стикатися з людьми, професійно зайнятими фотографією. Вони підказували різні практичні дрібнички. А ще від них переймала професійну лексику, опановувала технічну сторону фотомистецтва, і мало-помалу знайомі стали відзначати, що я трачу надто багато часу на захоплення і тому маю право… цінувати свою роботу.

   Валя послухала – і встановила свою першу ціну: 50 гривень за годину. Фотографії публікувала у соцмережах – і потихеньку стала отримувати свій символічний, але більш-менш стабільний дохід. Нині, за її словами, ціна тематичної серії може сягати 1000 гривень. Але таких грошей дівчина ще не отримувала. Вважає, ще не досягла такого рівня майстерності. Та й конкурентом знаних місцевих фотографів себе не вважає: ще тільки вчиться. Каже, багато що залежить від людини. Хто кому довіряє, у того й замовляє. А щоб отримати довіру, треба добряче потрудитися, розкриваючи секрети фотосправи. Як кажуть, торт невідомого виробника своєю якістю може перевершити визнаний усіма бренд і з часом стати не менш іменитим.

   Втрачена можливість

    Зараз Валі пропонують фотографувати дні народження, іменини маленьких діток, фотоісторії закоханих пар, тематичні погодинні зйомки щойно одружених чи робити портретні світлини на природі або в інтер’єрі. За повномасштабну весільну зйомку поки що не береться.

   – Свою можливість отримати перший хороший заробіток фотографа я втратила, бо… злякалась, – признається Валя. – Я вчилась у 10 класі, коли брат запропонував сфотографувати весілля свого доброго друга у Києві. Весільний фотограф – то дуже велика відповідальність. То така важка праця і така купа емоцій та неповторних моментів, які спочатку треба побачити, а вже потім зафіксувати на камеру. А ще треба було самій їхати до столиці, і я дуже переживала. Словом, стільки почуттів змішалось у моїй голові, що я відмовилася від тієї, як тепер розумію, неймовірної для мого досвіду пропозиції.

    Ще й нині на пропозиції познімати весілля радить іменитих фотографів, яких знає і впевнена у їхній роботі. Свою ж майстерність поки що вважає недостатньою. Нарощує власний досвід, а платою за роботу, бува, стає бартер, правда, вже не солодощами, а професійно рівноцінний – скажімо, пошиття одягу на замовлення.

   Коли тебе розуміють з півслова

   Так каже Валя про сутність роботи фотографа. Бо у цій професії розуміння – основа хорошого результату.

   – То лише здається, що займатися фотографією просто, насправді ж це ума потраченого часу та емоцій, – розповідає школярка. – Під час зйомки постійно доводиться спілкуватися зі своїми героями, розуміти їхні емоції і переживання, відкривати людей, аби на світлинах вони вийшли справжніми. Лише тоді й полонить фотографія – нікого не цікавить фальш із неприродними позами й надуманими емоціями на обличчі. Тому й доводиться щось підказувати, входити у довіру, бува – й смішити тих, що позують для фото. У такому спілкуванні мені дуже легко. Може, саме тому так люблю те, що роблю.

    Валя каже, що кожна фотозйомка – то великий досвід і для професійного зростання, і для глибшого взаєморозуміння. Завдяки спілкуванню у процесі творчого захоплення дівчина пробує щось нове, осмислює те, що виходить не зовсім вдало. А найбільше любить несподівані фото, на яких люди такі, як є. Тоді й знімки виходять унікальними, і в соцмережах їх можна бачити частіше – люди цінують такі кадри.

   Валя з числа тих жителів селища, які точно знають гарні місця, хоча на перший погляд вони й не здаються красивими. Каже, все залежить від правильно підібраного ракурсу та погляду митця-фотохудожника. Інколи, переглядаючи її світлини, друзі питають, де їх зроблено – і не впізнають, що то знайома паркова алея (на фото зліва).

   У роботі з гарними ракурсами Валя планує створювати популярні нині тематичні фотозони, робити які, думає, цікаво й просто. Каже, має багато ідей щодо цього. Готова навіть орендувати згодом якусь кімнатку й облаштувати її для таких фотозйомок.

    – Вдома у мене ціла стіна з фото. І що цікаво, у кожної з них своя історія. Тож, розглядаючи мою стіну, друзі згадують якісь курйозні моменти – і в нас починається вечір життєвих історій, – сміється Валя. – До речі, трапляються й курйози. Одного разу замовили тематичну фотосесію. Були класні кадри, тож обоє, я і замовниця, були задоволені. Вже й оплатили роботу. Домовилися, що після обробки віддам фото. Але процесі роботи натиснула не ту комбінацію клавіш – і перелякалася, що всі мої фото зникли! Довелося вибачатися, повернути отримані гроші і домовитися про повторну, але вже безплатну фотосесію. Цей випадок навчив підстраховуватись і зберігати знімки на кількох носіях.

   Шкільна паралель

   На питання про ставлення до цього захоплення батьків відповідає, що у всьому її підтримують, розуміючи, що то всерйоз, та й до батьківської кишені донька зазирає нечасто. Труднощі в іншому. Якщо влітку захоплення школярки – річ навіть вигідна, то з початком навчального року все не так просто.

   – Жодного разу не було, щоб я відпрошувалася з уроків через чиєсь замовлення. Все-таки я школярка, і школа – основне моє заняття. Замовлення виконую у позаурочний час. Зазвичай – у вихідні. Й учителі знають про моє захоплення. Більше того, вважають шкільним фотографом і не раз просять знімки шкільних заходів.

   Так Валю іменувала і директор школи, коли вручала атестат про закінчення дев’ятого класу. Але у Валі бували й персональні замовлення від учителів. Охоче згоджувалась – і, звісно, не за оцінки; такого, каже, точно не потребує у своїй фото практиці. Радше хай працює умовний бартер: вона – знімки, а від них – якесь додаткове пояснення.

   Питаю, як писатиме заяву, коли раптово, під час занять з’явиться якесь неймовірне замовлення.

   – Мабуть, за сімейними обставинами, – роздумує моя співрозмовниця, – просто, не знаю, яка ще заява годиться для цього.

   З фотографією, каже, вже не розлучиться. Звісно, то не буде основна її робота, але для додаткового заробітку – згодиться. Шліфуватиме майстерність, розширюватиме професійну техніку (згаданий об’єктив уже купила) і коло замовників. А в найближчих планах – освітня подорож до Польщі, яка стала можливою завдяки фотографії. До участі у згаданому конкурсі «Моя професія на фото» Валя готувалася близько року. І недарма. Тішиться таким здобутком. І хто знає, чи не стане ця можливість поворотною у житті фотографки-одинадцятикласниці?

Вікторія ЧЕРПАК.

Матеріали взяті з сайту Polissya.net

Категорія: Мої статті | Додав: Vlad (13.09.2017)
Переглядів: 96 | Теги: фото, переможець, Володимирецька ЗОШ №1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
В очікуванні

До Осінніх канікул залишилось

.

.

Пошук

Друзі сайту






Погода

Погода в Україні
Місце знаходження

Наверх
Автор сайту: Муравинець Вадим Сергійович © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz